iсторія, Люди

Головатий із Руської Волової

Кінець XV століття — це бурхливий період в історії та польсько-чесько-угорських відносинах. Особливо 1471 рік видався багатим на наслідки та приніс довготривалу війну. Помазаний папою Сикстом IV на короля Чехії Матвій Корвін не зміг домовитися з Ягеллонами та Габсбургами, що викликало збройний конфлікт між цими країнами. 1474 року в помсту за руйнування, вчинені в Горішній Угорщині Павлом Ясенским, Матвій Корвін очолив похід на польську Русь. Польсько-угорська війна закінчилася лише 1479 року, а її результатом стало виникнення добре навчених та озброєних банд опришків.

Населення, що постраждало від наслідків війни, не хотіло більше терпіти пригнічення, фатальних побутових умов та приниження та вирішило взяти справу у свої руки. Після 1485 року на польсько-угорському прикордонні з’являються численні, добре організовані банди, що складаються найчастіше з валахів. Це були групи, що діяли на місцевому рівні, рідко виходили за межі району, грабували всіх без винятку, і, що цікаво, мали підтримку з боку сільського населення.

Але справжнім прокляттям прикордоння, і не тільки, стала банда деякого Федора Головатого. Як повідомляють джерела, капітан розбійницької ватаги був русином. Він народився недалеко Снини, у селі Руська Волова. Командував зграєю, що складалася з 50 осіб, до складу якої входили поляки, русини, словаки та волохи. У ватагу входили, зокрема, два його брати Данко і Вусько, сини Лановітого з Гостовіц, Штерць із Почоліного, Васько з Бренца, Іван із Колбасова, Роман і Клим з Уліча, Гриць (Михайло) зі Стащина, Роман із Волошинця й Тадер зі Снини. Вони були організовані за військовим зразком (багато хто з них брав участь у недавній війні) і користувалися значною підтримкою горян. Уперше згадку про цю банду ми знаходимо 30 березня 1492 року. Цього року у володіннях графа Стефана Розґоні, у нинішньому районі Свидника, банда завдала шкоди на 400 злотих. Відтоді вона стала страхом багатих купців зі Словаччини та Польщі, а її грабіжницькі набіги були спрямовані насамперед проти панських і церковних володінь та майна міського патриціату. Містами, що їх банда найбільше ненавиділа та найчастіше атакувала, були Освенцим, Живець, Новий Сонч, Орава, Мурань, Дунаєць, Риманів, Жміґруд, Беч та Санок. Додамо, що до міст, що отримали так зване право меча (право засуджувати до смертної кари та право її виконання), бандитські банди ставилися вкрай жорстоко, адже хотіли помститися.

Бардіїв 1365 року отримав право меча. Сучасна скульптура на Ринковій площі в Бардієві.

Протягом чотирьох років, починаючи з 1492 до1495 р., вони не пощадили також таких міст, як-от: Гуменна, Снина, Меджилабірці, Свидник, Стропків і далекий Дунакесі (нині місто в Угорщині, у медьє Пешт). Вони діяли на дуже великій території від Орави, Спиша, Земпліна, Абова аж до Перемишля. Коли цього вимагала ситуація, на деякий час вони перебралися до Польського королівства або на Закарпаття, де перечікували важкий період, щоби знову завдати удару з подвоєною силою.

1493 року, під час нападу на придворний маєток, пандури (приватне військо, що складалося зі слуг угорської магнатерії), захопили двох сподвижників Головатого. Васько й Тимко були засуджені, а потім страчені в королівському місті Бардіїв. За їхню смерть члени бандитської банди поклялися жорстоко помститися місту. Отож, до історії ватажок Головатий увійшов завдяки так званому гуситському листу з загрозами про спалення, що він його адресував бардіївським міщанам 23 липня 1493 року.

«(…) До нього дійшло, що тепер немає вже шляху назад, і що краще сказати правду, най би вона була найнеприємнішою, але правду. — Пане, минуло два тижні, як їх схопили, і на бардіївській площі повісили. Настала тиша. Розбійники подивилися один на одного й почали з недовірою качати головами. — Не може бути, Ваську й Тимку повісили?! — пролунав голос із кінця кімнати. — Вони невинні, вони там лише шпигували! — Ми мусимо помститися за наших товаришів, а це прокляте місто спалити! — додав ще один ватажок. (…) — Напишемо їм листа, що даємо їм три тижні, щоби зібрати гроші. Най залишать їх у ченців із Лехниці на Спиші або в монастирі під Краковом! — А якщо вони не погодяться! — Тоді ми зробимо те ж, що й раніше пообіцяли! — Добрий план, тільки хто цей лист нам напише! — Тому я й закликав Штерця з Почоліного! (…) — Ти бився з угорцями! — Так! — І на війні писати тебе навчили! — Так, навчили! — Тобто, ти був не воїном, а лише пір’я гриз! — підсумував Федір.(…) — Добре, годі балакати! Пишімо вже листа! Тут на підлозі я бачив гусяче перо та папір. Ставте це на стіл, а ти сідай та готуйся писати! Коли він узяв перо у свої руки, спочатку уважно оглянув його, а потім передав Штерцеві. Потім дістав з-за пояса ніж, акуратно надрізав ліве передпліччя та поклав на столі руку, що злегка кривавила. — Змочуй тут перо та пиши, що я тобі скажу! — наказав капітан.(…)»

У листі за повішення побратимів він зажадав 400 флоринів золотом. Викуп він розпорядився скласти в картузіанців із Лехниці на Спиші (Червоний монастир), або в монастирі в Могилі під Краковом. Він пригрозив, що якщо гроші не будуть доставлені в обумовлене місце протягом трьох тижнів, місто буде спалене. Під текстом поміщені різні малюнки. Шабля, вогонь і пістолет мали підкреслити жорстокість помсти. Та ж шабля, пістолет і додатково батіг мали символізувати тілесні ушкодження й загибель людей, а вогонь — це зловісна стихія, що знищує господарства. Крім того, наведено місця, як-от: Орава, Мурань, Дунакесі, Санок, Риманів і Перемишль, у яких вони здійснювали жорстокі грабежі. Під назвами — шість отворів і зв’язана у двох місцях мітла. У лівому куточку — зображення обезголовленої людини, а над нею напис: Васько невинний, а поруч із ним шибениця з трьома вішальниками та напис: невинний Крова (над шибеницею) та збоку: невинний Тимко.

Влада Бардієва не надто переймалася погрозами Головатого. Вони проігнорували його вимоги та не заплатили вищезгаданого викупу. Лиходій не залишився в боргу та дотримав слово. Він пограбував міщан і змусив виплатити контрибуцію, а потім спалив місто дотла.

Банда Головатого робилася все більшою загрозою для місцевої громади. Власники маєтків у Бардієві, Шариші, Зборові та замку Стропків у Шариській жупі разом з іншими феодалами почали організовувати збройні акції, спрямовані на те, щоби покінчити з розбійництвом. Інші також мобілізували сили проти знаменитого ватажка. Було загальновідомо, що шляхта з Кошиць найняла 400 солдатів для боротьби з бандою Головатого. І лише це призвело до того, що під натиском військ розбійницька ватага була відтіснена на північ, до польського кордону, та остаточно розбита. Захопленого капітана Федора Головатого було засуджено та повішено 1495 року в Требішові.

Так приблизно виглядає коротка біографія Головатого, хоча є ще інша, що спирається на народні легенди та перекази. Згідно з ними, капітан розбійників був знайомий із Довбушем, найвідомішим ватажком бещадського краю. І саме Олекса, дізнавшись про те, що його спіймали, вирішив звільнити його із сіґетської темниці. Однак, побоюючись нападу Довбуша, місто випустило Головатого з темниці та підмануло його. «Іди та будь вільний, де хочеш, але бережися! Нам донесли, що Добвуш, коли дізнався, що в ти Сіґеті беззбройний у темниці сидиш, вирушив до міста, щоби по-тихому вбити тебе, бо ти більшу славу маєш, ніж він». Головатий повівся й зачаївся на околицях міста з фузією в очікуванні на Олексу. Але він не знав, що Довбуша кулі не чіпають, і коли вистрілив, куля пролетіла геть над його головою. Побачивши це, ватажок пішов із міста, а Головатого знову спіймали. Страчено його було в Сіґеті, хоча, ймовірно, він би врятував свою шкуру, якби лист від віденського цісаря з помилуванням надійшов вчасно. «Коли цісар дізнався про це, він розсердився й наказав, щоби щороку, у день смерті Головатого, місто Сіґет приносило йому шолом, повний червонців, що його розбійник носив на голові, а голова в нього була велика».

Місцеве населення також задумувалося над його прізвищем, і дійшли висновку, що Головатий, або, імовірніше, голова або глава — це голова. А якщо так, то він мусив мати велику голову. У народних переказах він також з’являється під ім’ям Головач, який доходив аж до Чорногори та з невеликим загоном спустошував навколишні села.

Це легенди, а факти доводять, що в дійсності Головатий не міг бути компаньйоном Довбуша, адже Довбуш розбійничав у Карпатах у першій половині XVIII століття (1738 року очолив 30-особову групу), а Головатого стратили 1495 року.

Від ватажка залишилася копія листа, яку можна побачити в Музеї української культури у Свиднику, як і інші зібрані там розбійницькі експонати. Цей опришок був увічнений на стіні ґмінного управління Руської Волової. Тут поруч із гербом встановлено пам’ятну дошку словацькою та українською мовами, що підтверджує факт його народження. Завдяки рідкісному листу з погрозами, який вважають «першим карпатським коміксом», діяльністю Головатого займалося багато дослідників. Однак повним опрацюванням згаданого епізоду ми зобов’язані вже покійному словацькому історику Олександру Густаву. Ця небувала історія також згадується в гуситському романі «Братство» чеського письменника Алоїса Їрасека. У такий спосіб подвиг русина Федора Головатого, що гуляв далекими північними землями Угорського королівства наприкінці XV століття, увійшов в історію карпатського розбійницького руху.

Копія листа до патриціату в Бардієві від 23 липня 1493 р., документ із колекції Музею української культури у Свиднику.

 

Рафал Ґрош – альпініст із Конякова, любитель традицій горян та розбійницького життя; передовик гірського туризму, пропагандист пішого туризму, автор ідеї та організатор гірських рейдів на регіональну тематику.

Бібліографія:
Р. Роман, Розбійництво в Східних та Центральних Карпатах. Про лемківських розбійників, Львівський Кур’єр. Літературно-Науковий Додаток, Р. III, № 53/358
Домів, Русинськиц опришок Федір Головатий Головатий із Руської Волової, www.holsy.sk
Як це на Лемківщині розбійничали…, лемковина. blogsport.com
В. Гантюк, легенда про опришків, записані 1907 р. у Зеленицях Надвірнянського повіту, від Івана Осташука, Ант. Онишук
С. Орловський, Про бещадських розбійників, Катовице 1988
У. Яніцька-Кшивда, Галерея карпатських ватажків, Варшава-Краків 1988

Автор тексту: Рафал Ґрош
Автор фото: Рафал Ґрош

Comments are closed.

Партнери