Історія туризму є, мабуть, такою ж довгою, як і історія цивілізації. Протягом століть люди подорожували — щоби торгувати, відвідувати святі місця та пізнавати світ, але також поправляти здоров’я та відпочивати. Довгий час туризм, однак, був розкішшю, яку могли собі дозволити лише представники найзаможніших верств суспільства. XIX століття принесло народження сучасного туризму, і саме в цьому столітті туризм становиться масовим. Дедалі популярнішими стають поїздки «на води», а також люди починають відкривати задоволення від гірських походів.
Опис найдавнішої відомої мандрівки Бещадами зберігся в щоденнику Зиґмунта Качковського. Мова, звичайно, йде про похід Вінцента Поля та групи його друзів на Лопєннік. У серпні 1833 року поет вирушив разом із Северином Гощинським у Тісну, що належала тоді Фредрам. Поет мав забрати там видані в той час у Парижі томи «Пісні Януша», що їх привезли до Тісни через Угорщину. Ймовірною, що обидва поети приїхали на Солінку, щоби познайомитися з місцевими селянами, які брали участь у патріотичній діяльності. Однак незалежно від того, що було головною причиною спільної подорожі Бещадами, очевидно є те, що Поль і Гощинський брали тоді участь у поході на Лопєннік (1069 м над рівнем моря), вершину, що височіє над Тісною. У цьому поході також брали участь Єжи Булгарін, Тадеуш Стжелецький, а також керівник тісненського маєтку Ігнацій Качковський разом із восьмирічним сином Зиґмунтом. На вершині Лопєнніка Вінцент Поль мав прочитати товаришам по мандрівці фрагменти своїх творів.
Найімовірніше, що похід на Лопєннік не міг розпочатися в Тісній. Про це свідчить його тривалість — після сніданку друзі поїхали до Качковських, а до підніжжя вершини учасники походу потрапили лише під вечір. Ймовірно, вони виїхали з Бережниці, що належала Качковським, звідки на конях вирушили на Лопєннік та заночували в пастуших куренях. За сходом сонця вони спостерігали з вершини, а потім близько полудня Ігнацій Качковський із сином, Вінцентом Полем та иншими гостями повернулися до Тісни.
Перші курорти в Бещадах
Остання чверть XIX ст., завдяки прокладеній до Бещад залізничній колії, принесла перші спроби створення в реґіоні інфраструктури, призначеної для відпочивальників та курортників. Першопрохідцем тут був, безсумнівно, Леонард Трусколяський, який 1875 року в маєтку Куляшне влаштував «Жентично-лікувальний заклад». Нова оздоровниця здобула спочатку велику популярність, чому сприяла рекламна кампанія в галицькій пресі. Здається, однак, що власнику курорту не вистачило коштів на подальший розвиток, а навіть на поточне функціонування.
Причиною поразки починання Трусколяського була, ймовірно, критична рецензія, що її 1881 року опублікували в «Ілюстрованому тижневику», а потім часто згадували. Її автор звертав увагу на низьку якість інфраструктури, призначеної для курортників, погане обслуговування та високі ціни. Станом на 1882 рік до послуг гостей Куляшного пропонувалося 50 мебльованих номерів. Однак уже через кілька років із тодішньої преси реклама оздоровниці зникла, а само село залишилося, насамперед, місцем літнього відпочинку для власників тутешнього маєтку.
Щоправда, підготовлене 1913 року С. Левицьким, М. Орловичем і Т. Прашілом видання Путівнику курортними та кліматичними місцями Галичини відносило Куляшне та розташоване поруч Щавне до курортних сіл, але позбавлених будь-якої інфраструктури. Всупереч назві, у путівнику також були описані туристичні станції та місця, що підходять для зимових видів спорту. Серед сіл, розташованих у туристичних межах сучасних Бещад, у виданні згадувалися також Гузелі, Яблінки, Коросно, Куляшне, Лісько, Мриголод, Насічне, Вільхівці, Ольшаниця, Сянки, Щавне й Угерце.
Курорти в Яблінках
Серед бещадських сіл на першому місці за відвідуваністю серед відпочивальників до Першої світової війни було село Яблінки. Збудований у цьому селі курорт мав на початку XX століття найкраще готельне господарство в реґіоні. У той час Яблінки належали Феліції з роду Щепанських та Олександрові Скарбкам. Тадеуш Солдрачинський, попередній власник місцевого маєтку, впав у борги через будування тут сучасного тартаку, у зв’язку з чим його майно було продано 1906 року з аукціону. А шість років по тому в Яблінках уже функціонував курорт, що належав Скарбкам. У його інфраструктурі використовувався, зокрема, колишній лісопильний цех, що залишився після невдалого проєкту Солдрачинського. На виданій у той час листівці були представлені дерев’яні об’єкти, які служили гостям Яблінок — три з них носили назви: «Пан Йов’ялський», «Вілла Затишшя» та «Під Куполом». Четвертий будинок, що його представлено на поштівці, — це курорт Студентського дому ім. А. Міцкевича у Львові, організації, яку з початку її існування підтримувала Феліція Скарбкова.
Відпочивальникам, які прибували до Яблінок ще до Першої світової війни, подружжя Скарбків пропонувало спеціальні мебльовані квартири в семи одноповерхових і двох двоповерхових будинках. Така квартира складалася найчастіше з 2—3 мебльованих кімнат та кухні. Тут можна зауважити досить сучасний підхід до туристської справи. В инших селах послуги з тимчасового розміщення пропонували головно місцеві господарі. Звичайно, що ці квартири дуже розрізнялися за стандартом. Навіть у Ліську, столиці повіту, приміщення, у які селили відпочивальників, «залишали бажати кращого», однак варто додати, що в той час у місті вже функціонувало кілька готелів. Спеціальної курортної інфраструктури тоді ще не було навіть у Сянках, до яких лише кількома роками раніше було прокладено залізничну колію. Однак це село, як і Команча, розвилося як курорт у міжвоєнний період.
Міжвоєнне двадцятиріччя
1929 року в Саноку було створено філію Польського Татранського товариства, організації, яка має величезні заслуги в розвитку краєзнавства та туризму в нашій країні. З ініціативи саноцької філії ПТТ, з нагоди Гірського з’їзду 1936 року вийшов у світ «Путівник Саноком та Саноцькою землею» авторства Едмунда Слушкєвича (1895—1980). Два роки по тому було опубліковано друге, доповнене видання цієї книги, яка сьогодні є важливим джерелом історії туризму на території Бещад у широкому розумінні. Адже треба зазначити, що автор путівника описує в ньому Саноцьку землю в її історичних межах, які значно виходять за межі сучасних Саноцького, Ліського та Бещадського повітів. Це була перша публікація такого роду, а її метою була популяризація реґіону, який, попри незаперечні туристичні переваги, досі не користувався належним попитом серед мандрівників, що подорожували Польщею. На популяризацію реґіону вплинув, звичайно, згаданий вище факт проведення 1936 року в Саноку Гірського з’їзду. Останні роки перед початком Другої світової війни були багаті на численні ініціативи з популяризації Західних Бещад серед туристів і все більш швидкий розвиток інфраструктури.
Туристичний готель Ліги підтримки туризму в Сянках на старих листівках (Source: National Library collections).
Афіша Ліги підтримки туризму, 1939 р. (Source: National Library collections).
До найважливіших туристичних сіл у міжвоєнних Бещадах належали Сянки (тодішній Турчанський повіт) і Команча (Саноцький повіт). Сянки в другій половині 30-х років XX століття можна назвати справжнім курортом. Туристи, які прибували до цього села, мали у своєму розпорядженні крім приватних квартир, три гірські притулки, шість пансіонатів і десять літніх будинків. Найбільш представницьким об’єктом у Сянках був туристичний готель Ліги підтримки туризму (званий також лещатарським будинком або притулком). Кошти на його будівництво виділили Перемишльський лещатарський союз, Міністерство комунікації, Державне управління фізичної культури та Польський лещатарський союз. Будівлю, яку побудували гуцульські теслярі, було електрифіковано, у неї встановили центральне опалення та водопостачання. Інтер’єр прикрашали гуцульські скульптури та кераміка, а почесне місце займав майоліковий портрет маршала Юзефа Пілсудського. Будівництво готелю на 150 місць коштувало 180 тисяч злотих, а його урочисте відкриття відбулося 1 березня 1936 року.
У другій половині 20-х років у районі Команчі, що його називають Загумне, почали зводити перші об’єкти для відпочивальників. Серед них заслуговує уваги будинок монастиря сестер Назаретанок, який побудовано у швейцарському курортному стилі та який зберігся до наших днів. Частина будинку із самого початку призначалася для відпочинку. У 1933—1934 роках було створено пансіонат Союзу працівників розумової праці обласної дирекції Державних залізниць у Львові. Тут були зведені й инші об’єкти, а з часом цей район Команчі стали називати «Летнісько». Таку ж назву отримала й залізнична станція, розташована неподалік. У статистиці за 1937 рік зазначено, що в цьому сезоні село відвідали 200 осіб. Про створення будинку відпочинку в Команчі також замислювалася Каса взаємодопомоги рядових Державної поліції Львівського воєводства. Планувалося придбати об’єкт, який вимагав би ремонту. Однак, суму у 25 тисяч злотих, яку треба було витратити на це, керівництво організації визнало занадто високою.
Скаути перед костелом у Балигороді
Скаути під Балигородом, літо 1933 р.
Літній відпочинок на подвір’ях
Важливий внесок у розвиток туризму на території Бещад до 1939 року робили селяни, які запрошували відпочивальників на свої подвір’я. Як зазначалося в тодішніх аналізах туристичного руху, відпочинок на подвір’ях набував популярности та дозволяв відпочивальникам зупинятися також у сільських будинках.
Послуги з тимчасового проживання для відпочивальників пропонували, зокрема, власники палаців у Вільшаниці, Середньому Селі та Соколі. У 30-ті роки Чеслав Ваврош (1895–1940), власник місцевого маєтку, заснував курорт у Мичкові. До послуг відпочивальників було побудовано дві вілли, у яких загалом могли проживати 60 осіб. У виданому в 1937 році збірнику «Літній відпочинок на подвір’ях на східних Землях» серед переваг курорту згадувалося: Лісисті гори, з вікон будинків панорамний вид. Будинок стоїть серед соснового лісу на схилі гори. Басейн; неподалік тече річка Сан. Освітлення гасове, ванна. Трав’яний або піщаний пляж, човен, байдарка, спортивні ігри, волейбол, прогулянки на бричці, екіпажі, бібліотека, радіо, фортепіано. Взимку на лещата. Полювання, збирання грибів. Екскурсії околицями, де збереглося багато руїн. У вищезгаданій брошурі, яку було видано з ініціативи Товариства розвитку східних земель, серед чотирьох рекомендованих місць у Львівському воєводстві також була вілла «Яніна» у Вовковиї, що належала Каролю Чтернасьці. Незалежно від сезону, у неї пропонувалося 27 спальних місць у номерах на 1–3 особи.
Згідно з довоєнними аналізами туристичного руху, Ліський повіт, який нараховував 15 курортних сіл, був станом на 1937 рік за їхньою кількістю другим після Турчанського повіту у Львівському воєводстві. Однак, більшість із них — це були так звані курортні селища, що їх відвідувало менш ніж 200 осіб на рік. У семи випадках відпочивальників приймали власники маєтків — у Мичнові, Руденці, Середньому Селі, Угерцях, Ваньківі та Забродзі. Кількість курортів у Львівському воєводстві зростала аж до початку Другої світової війни. Станом на 1939 рік лише в одному Ліському повіті їх було вже 27, причому більшість з них характеризувалися дуже низькою відвідуваністю.
Тісна — курортне село
Незадовго до початку війни почався розвиток курорту в Тісній, яка стала головним курортним центром довоєнного Ліського повіту. Фердинанд Антоній Осендовський у своєму відомому репортажі написав: за Яблунецким перевалом у широкій полонині серед лісистих і лугових схилів розташувалася Тісна. Її зелену полонину перетинає стрімкий потік. Тут стоять багаті селянські подвір’я та добротні літні будинки — резиденція, про яку могли б мріяти туристи, живописці, рибалки та мисливці. З затишних долин ведуть мальовничі стежки до зеленої піраміди Гирляти. Короткий репортаж, присвячений туристичним об’єктам Ліського повіту, опублікував 1938 року також инший відомий довоєнний журналіст і літератор Тадеуш Михайло Нітман (1896—1942). З тексту статті зрозуміло, що автор відвідав місця, які він описує. Він у позитивному ключі представив Тісну як курортне село, яке, однак, є маловідомим через важкодоступність, адже їхати туди доведеться старим автобусом із Ліська. Нітман згадував про створені в селі купальні з використовуванням соляних джерел. Свій текст він завершив словами: Тут дешево, затишно та приємно. Безперестанно шумить гірська річка, оточена лісами, яких уже не так багато залишилося в Польщі. Повітря надзвичайно бальзамічне, безліч гірських ягід у лісах, можна робити гарні екскурсії з екзотичним присмаком — ось переваги, які повинні привернути увагу городян до цього краю, гарного, зануреного у свої думки, де орли вільно ширяють над вершинами корабельних сосен, що сягають неба.
Організовані форми відпочинку й туризму
На території Західних Бещад у міжвоєнний період також почав розвиватися лещатарський туризм. Кілька об’єктів, що пропонують послуги з тимчасового проживання, отримали рекомендацію від Товариства розвитку лещатарства (зокрема, у Мичкові, Устриках Горішніх і Ветлині). Власники лещатарських станцій, що мали рекомендацію ТРЛ, були зобов’язані підтримувати задекларовану кількість спальних місць у зимовий період і, за можливістю, забезпечувати гостям тепле харчування, а крім того, вони повинні були допомагати їм орієнтуватися на місцевості. Пріоритет щодо поселення на лещатарських станціях, що мали рекомендацію ТРЛ, мали члени лещатарських клубів, що належали до ТРЛ. Певні заслуги в популяризації зимового туризму мало Лещатарське товариство 2-го Полку підгалянських стрільців із Санока, зусиллями якого було створено притулки в Лупкові та Манюві. Лещатарство в Бещадах розвивалося не тільки завдяки польським організаціям. Взимку 1933/34 в Тісній відбувся десятиденний щорічний зимовий спортивний табір, що його зорганізувало Єврейське академічне коло любителів краєзнавства, одна з найбільших єврейських туристичних організацій у Другій Речі Посполитій.
Обкладинка брошури «Ліський повіт — країна планеризму», 1935 р., що її видало Міністерство комунікації у Варшаві,
а також обкладинка видання, присвяченого мандрівним таборам Кола медиків Варшавського університету, 1937 р. ( (National Library collections).
З 18 грудня 1935 року до 8 січня 1936 року в Сянках пройшов загальноуніверситетський лещатарський вишкіл, організований Колом медиків Асоціації взаємодопомоги студентів-медиків Університету Юзефа Пілсудського у Варшаві. У ньому взяли участь загалом 86 учасників, а керівником був студент-медик і голова Кола медиків Мирослав Лєськєвич (1910—1963). Учасники розмістилися в пансіонаті пані Стефанської. Тут вони провели Різдво та зустріли Новий рік. Захід носив, насамперед, спортивний характер, і більшу частину дня щоденно займали лещатарські вишколи у двох групах — початківців і професіоналів. Тренування було ускладнено через погану якість снігового покриву. Під час походів, що їх було організовано під час табору, учасники вирушили на Щавинку, Ополоник, Магуру, Кінчик Буковський і Галич. Відбувся також дводенний похід на Пікуй. На згадку про табір було видано збірник «На крутому поворот» («Zakosem»), у якому, крім завершального слова керівника, були опубліковані спогади кількох инших учасників, які переважно в жартівливій манері увічнили свої пригоди в Сянках.
Стаття про відкриття лещатарського будинку в Сянках у журналі «Новий Денник» («Nowy Dziennik») від 17 грудня 1933 р.
1933 року в Балигороді було створено притулок і лещатарський центр Варшавської філії академічного стрілецького союзу. Взимку з 1933/34 рр. заплановано 8 двотижневих лещатарських вишколів. Притулком мав право користуватися кожний член Стрілецького союзу. «Побічним ефектом» розвитку лещатарського туризму в реґіоні став факт відкриття виробництва лещат одним із мешканців Мичкова, членом Стрілецького союзу. Про це 1933 року згадувалося в «Стрілецькому щорічнику». Лещата, які він виробляв, завоювали популярність у Польщі та були нагороджені на організованому у Варшаві конкурсі.
Скаутський табір в околицях Балигорода, фото 30-х років XX століття. arch. (Collections of Agnieszka Jankowska).
Незадовго перед початком Другої світової війни у Львові було створено Курортно-туристичний союз повітів і ґмін Львівського воєводства «Бещади». А Видавництво міністерства комунікації в співпраці з Лігою підтримки туризму випустило ілюстровану брошуру «Ліський повіт — країна планеризму», у якій, крім природно-ландшафтних і культурних переваг Бещад, зверталася увага на відмінні умови для занять планеризмом та були описані летовища, що функціонували тоді в Безміговій і Устяновій. Варто зауважити, що Школа планеризму в Безміговій пропонувала послуги з розміщення та харчування для туристів.
Бещади зазвичай асоціюються з реґіоном, де організовувалися численні скаутські табори. Цей факт пов’язаний, насамперед, з періодом ПНР. Варто, однак, підкреслити, що скаути з’являлися в Бещадах перед Другою світовою війною, а їхня присутність тут не була випадковою. Свій внесок у присутність скаутів у реґіоні також зробив Балигород. Тут, за підтримки власника місцевого маєтку Кароля Янковського, Познанська хоругва Союзу польського харцерства створила 1933 року постійний центр скаутських літніх і зимових вишколів. Балигород був обраний, зокрема, з огляду на дешеве харчування та деревину, що значно полегшувало організацію таборів. Тільки в перший рік тут пройшли вишкіл 200 скаутів. 1934 року скаути з Великої Польщі перебували також у районі Команчі, де стала табором команда їм. Лещинського з Лешна. Бещади досліджували також скаути з Перемишльського загону Союзу польського харцерства. Команда з Добромиля, що входила в його склад, влаштувала влітку 1933 року тритижневий табір у Душатині, у якому взяли участь 32 скаути.
У звіті з мандрівних таборів варшавського Кола медиків Асоціації взаємодопомоги студентів-медиків Університету Юзефа Пілсудського у Варшаві з 1936 року зверталася увага на те, на скільки мало суспільство знає про гірські райони Ліського та Турчанського повітів. Водночас підкреслювалось, що в Бещадах панують відмінні умови для розвитку туризму, які вимагають, однак, подальшої розбудови та поліпшення інфраструктури. Таких же висновків дійшов Мечислав Орлович, який в опублікованій двома роками раніше статті підсумував враження від своєї першої подорожі в Західні Бещади, яку він організував у серпні 1933 року.
«На крутому повороті». Однодневний лещатар-
ський вишкіл у Сянках, 1936 р.
Однією з цілей, яку він переслідував у мандрівних таборах, що їх організувало Коло медиків влітку 1936 року в Бещадах, був «розвиток популяризаторської та просвітницької роботи». Мандрівні табори вирушали з Ліська, а їхньою кінцевою точкою були Сянки. Студентів поділили на чотири групи, які різними маршрутами мали пройти територією Ліського та Турчанського повітів. Кожна група складалася з п’яти осіб — чотирьох студентів та лікаря, який ними керував. Під час таборів вони надавали населенню безоплатну медичну допомогу в імпровізованих амбулаторіях, а також збирали дані про санітарний та епідеміологічний стан у реґіоні. Водночас вони старалися збільшити обізнаність суспільства в області гігієни. Під час походу вони роздавали, зокрема, лікарські засоби, мило, наукові посібники, і, у незначній мірі, лише найбіднішим, також одяг. Акцію підтримав ліський староста, який, зокрема, зайнявся інформуванням населення та питаннями забезпечення проживання, а також транспорту.
Лещатарський табір студентів-медиків у Сянках в 1936 році
Довоєнні путівники та брошури, присвячені туризму й рекламі курортів, а також пансіонатів, звертали увагу на гірський клімат, можливість полювання та відмінні місця для рибалок. Не останнє значення для мандрівників, що приїжджали сюди, були також нижчі ціни на проживання, ніж у більш багатих реґіонах країни. Звичайно, тогочасні тексти постійно підкреслювали мальовничість пейзажів Бещад і заохочували до прогулянок місцевими горами та лісами.
Розвиток туризму в Бещадах перервав вибух Другої світової війни. Роки окупації та післявоєнного переселення, через які реґіон обезлюднів, також призвели до руйнування більшої частини забудови цього краю. Тоді припинили функціонування курорти, які крок по кроку розвивалися протягом усього міжвоєнного періоду. Від колишньої туристичної забудови Сянок практично не залишилося слідів. Не збереглася й більшість особняків, які часто функціонували як пансіонати. Туризм у післявоєнних Бещадах починався з нуля.
Автор тексту: доктор Лукаш Байда
фотографії:
– Afisz Ligi Popierania Turystyki z 1939 roku [Biblioteka Narodowa DŻS XVIIIA 4]
– Harcerze przed kościołem w Baligrodzie [Zbiory Jerzego Kozłowskiego z Wrocławia]
– Harcerze pod Baligrodem 1933 [Zbiory Jerzego Kozłowskiego z Wrocławia]
– Okładka broszury pt. Powiat leski kraina szybowisk [Biblioteka Narodowa DŻS XVIIIA 2d ]- LINK
– Okładka wydawnictwa poświęconego obozom wędrownym Koła Medyków Uniwersytetu Warszawskiego [Biblioteka Narodowa] – LINK
– Otwarcie Domu narciarskiego w Siankach [DOMENA PUBLICZNA „Wschód”, nr 5, 10 marca 1936, s. 8]
– Obóz harcerski w okolicy Baligrodu – lata 30. XX w. [Zbiory Agnieszki Jankowskiej]
– Obóz narciarski studentów medycyny w Siankach 1936 rok [DOMENA PUBLICZNA „Zakosem. Jednodniówka kursu narciarskiego w Siankach”, Biblioteka Narodowa DŻS XVIIIA 1 ] – LINK
