Гуцульська культура — це мистецтво та ремесла; кераміка, різьба по дереву, дивовижні тканини: килими, скатертини, ліжники, вишиті кофти, сорочки, хустини та металеві вироби: пряжки, хрестики та намиста з хрестиків.
Це все можна побачити не лише музеях, але й у повсякденному житті. Тому що гуцульське мистецтво завжди живе та не дуже охоче дозволяє закривати себе в скансенах.
Гуцульщина — це регіон у західній України, розташований на території Східних Карпат, що включає, зокрема, пасмо Чорногори. Географічно Гуцульщина простягається на заході до областей, заселених бойками (землі гуцулів та бойків раніше розмежовувала безкрая гірська пуща, що її називали пущею Чорного лісу) та до річки Лімниця (правий приток Дністра). Звідси походять гуцули, горяни русинського та волоського походження, творці оригінальної регіональної культури в басейні горішнього Пруту.
Перші відомості про населення Східних Карпат можна зустріти в Нових Атенах Бенедикта Хмельовського (1756) та в роботі Бальтазара Аке, француза, професора природничої історії Львівського університету, виданій у Нюрнберзі (1794). У I половині XIX століття настав сплеск інтересу до Гуцульщини серед галицької інтелігенції. Кароль Мілевський 1821 року в Польській бібліотеці опублікував текст про гуцулів. Про гуцулів і Гуцульщину писали багато авторів, зокрема Вінцент Поль, який у середині XIX століття протягом кількох років мандрував Східними Карпатами. Оскар Кольберґ у своїх подорожах також відвідав Червону Русь. Перший том його роботи Покуття. Етнографічний нарис, виданий 1882 року, містить опис Покуття та культури його жителів. У наступних томах він опублікував пісні Покуття, описи танців, а також казки та демонологію.
Захоплення мистецькою Гуцульщиною в Польщі вибухнуло в I половині XIX століття. Письменник Євген Броцький увічнив цей регіон у своєму оповідання Опришки в Карпатах (Познань, 1836). Гуцульську драму «Карпатські верховинці» написав Юзеф Коженьовський. Черговими польськими митцями, що торкалися цієї теми, були, зокрема, відомі художники Юзеф Зіммлер, Артур Ґроттґер, Юліуш Коссак, Станіслав Дембіцький, Юзеф Ярошиньський, Тадеуш Рибковський, Вацлав Шимановський (Гуцульське залицяння 1892, Сварка гуцулів 1889, Гуцули на розмові ок. 1886–1900), а насамперед, Теодор Аксентович у своїх творах Гуцульський похорон (1882), Водохреща (1893) і Коломийка (1895). Гуцульщину особливим замилуванням удостоїли, передусім, три художники з Краківської академії образотворчих мистецтв: Казимир Сіхульський, Владислав Яроцький і Фредерик Павтч. Великим шанувальником і знавцем Гуцульщини був Станіслав Вінценз — польський прозаїк та есеїст.
Музей Гуцульщини та Покуття в Коломиї зберігає велику колекцію творів гуцульських ремесел.
Але по справжнє гуцульське мистецтво краще за все їхати до Музею Гуцульщини та Покуття в Коломиї. Перша виставка в цьому місті, що її водночас вважають першою польською етнографічною виставкою, відбулася 1880 року. А значну роль у її організації зіграв етнограф, фольклорист і композитор Оскар Кольберґ.
Нині колекція музею налічує приблизно 50 тисяч предметів народного мистецтва. Відвідує його щорічно майже 200 тисяч туристів із понад 50 країн світу. Експонати поділені на відділи: дерево, кераміка, метал, шкіра, тканини, одяг, народні вишиванки, ікони, живопис. Одних лише дерев’яних виробів майже 4 тисяч експонатів, що представляють усе багатство цього виду мистецтва та побутового приладдя Гуцульщини та Покуття. Тут ми можемо побачити елементи обладнання колишніх хат: лавки, столи, колиски, багатофункціональні скрині, зокрема й такі, що призначалися для накопичення посагу майбутньої нареченої. Тарілки, бочки й барильця, миски, ложки часто майстерно прикрашалися, випалювалися, інкрустувалися іншими породами дерева, металом або перламутром.
Але найбільша радість для ока — це народний костюм, який сформувався під впливом пастирської волоської культури. У ньому можна знайти багато рис, спільних для етнічних груп Карпатської дуги. Чоловічий костюм складається з: капелюха, сорочки, кептара (тип безрукавки), сардака, взуття (постоли). Жіночий костюм складається з: головного убору (перемитка, рантух), сорочки, запаски, опинки (тип спідниці), крайки, шкарпеток, взуття (постоли) та декоративних прикрас.
Найбільша колекція гуцульської кераміки в Польщі міститься в Історичному Музеї в Саноку. Цим терміном ми називаємо художню кераміку, оздоблену за допомогою техніки псевдомайоліки, що її виготовляли мешканці Покуття — гуцули. Основними центрами виробництва цієї кераміки були Кути, Пістинь, Косів та Коломия.
Початок виробництву кераміки в цій техніці дали польські гончарі, що прибули на Гуцульщину в І половині XIX століття з Галичини, зокрема, прадід Станіслава Кричіньського. Основними кольорами, що властиві цьому стилю, є зелений, чорний, брунатно-жовтий, цегляний, коричневий і синій. Переважають рослинні, геометричні, зооморфні та антропоморфні мотиви. Основними елементами є гірлянди, квіти, листя, трикутники й піраміди. Тваринний світ представляють птахи й олені на тлі лісу, а також трапляються зображення солдатів, мисливців, елементів сакральної архітектури або постатей святих. Серед форм покутських виробів найчастіше повторюються вазони, череваті та видовжені глечики. Тарілки, тортівниці, глечики та кухлі представляють так звану коломийську школу та відсилають до мотивів грецького та тірольського мистецтва. Виробами вишуканої та оригінальної форми є також свічники, фігурки та дрібна кераміка для повсякденного використання, тобто скриньки, тарілочки, карафки тощо. З великих форм особливої уваги заслуговують кахельні печі, прикрашені також за допомогою техніки псевдомайоліки.
Творцями класичного покутського стилю вважаються польські майстри: Олександр Бахміньський, Томаш і Петронела Напп та Совицькі.
