Косів — базар, як і в старі часи

Чи всі базари в цій частині світу виглядають однаково? Частково так, на кожному ми знайдемо лотки з предметами домашнього вжитку: баняки, ножі, щітки, дешеві шмотки, які прибули прямо з Китаю. Трошки інструментів, гумові чоботи, слоїки для консервування. Де-не-де стане хтось, хто продає те, що йому вже не треба вдома. Десь поруч стоїть лоток із підробленими духами, ще далі стенди із солодощами, випічкою, з виробами місцевої кухні. Десь між цим усім кружляють дами, що продають традиційні сирні коники прямо з підносу, з яким вони протискуються через натовп.

На базарі принцип простий — треба продати, отож продавці закликають, запрошують, нахвалюють свої товари. Крім того, ми перебуваємо в сільських районах, тому за офіційними базаром починається тваринний ринок.

Там можна купити качок, курей, і навіть свиню. Крім того, у місті Косів (в Івано-Франківській області) значна частина базару призначена для продажу сувенірів для туристів і виробів місцевих ремесел. Там можна купити сорочки, вишиті вручну традиційними візерунками, для щоденного вжитку та для особливих урочистостей. У провулку далі стоять дами, що продають свої ліжники, — вовняні ковдри та килими ручної роботи. Натуральні вовняні вироби не тільки теплі, але й мають низку оздоровчих властивостей. Вовна хоч і груба, стимулює кровообіг. Вона допомагає у випадку ревматичних болей, посттравматичних болей, а також знімає мігрені й головні болі, тому поряд із ковдрами продаються вовняні наволочки для подушок. Поруч із ліжниками можна також купити товсті, в’язані спицями шкарпетки ручної роботи. Це не тільки «супергаджет» для холодної зими, коли ноги деревеніють від холоду, але й, як говорить продавчиня:— Гарне рішення для літніх людей, зі слабким кровообігом. Коли людина вже багато не рухається, і ноги мерзнуть.

На базарі ми також можемо побачити місцеві вироби з дерева. В одному кіоску експозиція є надзвичайно багатою. Продавчиня ініціює розмову:

— Мій чоловік робить це все самостійно, він є шановним митцем. Ви, певно, прийдете до нас сьогодні вдень, чи не так? Виставлені предмети дійсно прекрасні, переповнені місцевою символікою, тут є розмаїті різновиди свастики, інші солярні символи, зокрема й візерунок, що служить назвою нашої експедиції — карпатська розета. Є також сакральні предмети, хрести, поєднані із символікою сонця, точно такі ж можна побачити в Музеї Гуцульщини в Коломиї. Я підходжу до одного продавця та запитую про дерев’яну тарілку з вирізаною свастикою. Мені цікаво, що він скаже мені про цей символ.

— Це старослов’янський знак, дуже старий. Наш, тутешній, чисто слов’янський. Українці, білоруси, поляки, — ми всі є справжніми слов’янами, росіяни — уже ні. Вони не є чистими слов’янами. Вони були під монгольським пануванням, а ми тут, на цих землях… Це символізує благополуччя. Гітлер не повинен був його присвоювати.

Так, до речі, уже відомо, що тут думають про росіян, це, мабуть, і не дивно, з огляду на «дивну» війну, що триває й далі, дестабілізацію країни та бідність, яка змушує людей їздити на заробітки, переважно до Польщі.

Крім заохочення покупати сувеніри, я весь час чую: — Як у вас у цій Польщі? А робота хоча б там є?

Як це не дивно, ніхто з місцевих митців навіть не задумувався про продаж своїх ремісничих виробів у Польщі чи десь на заході Європи. У мене склалося враження, що ці прекрасні предмети, вартість яких усвідомлюють лише їхні творці, виробляються здебільшого для внутрішнього ринку. Мені важко сказати, скільки туристів приїжджає по сувеніри влітку. Однак це показує, що ремесла на Гуцульщині — це все ще жива традиція, якою місцеві жителі користуються в повсякденному житті. Це не фабрична й тиражована для туристів, приїжджих та іноземців традиція. Її також не змінюють так, щоби «краще продавалося». Це все ще вироби, які часто, попри високі ціни, користуються попитом серед значної частини місцевих покупців, стають предметами повсякденного користування, а не є сувенірами з поїздки. Це, напевно, гірше, свідчить про розвиток місцевого туризму, але, безумовно, може тішити етнографів, які намагаються захопити й зупинити хоча б на секунду те, що е в сучасному світі є минущим і змінним.

Autor tekstu: Iga Cichoń
Autorzy zdjęć: Dorota Chojnowska, Małgorzata Pociask

Comments are closed.

Партнери