У Залі традицій Ґмінного центру культури і відпочинку в Хачеві почесне місце займає багата колекція інструментів Станіслава Вижиковського, який протягом багатьох років був творцем місцевої музичної культури. У колекції ҐЦК є: колісна ліра, цимбали, органіструм, військова ліра, псалтерій, скрипка у формі палиці, скрипка-пошета. Пан Станіслав також конструював бас-віолу да гамба, контрабаси, віолончелі.
Колісну ліру початково, у ранньому середньовіччі, називали органіструмом. Назва походить із латинської мови та означає ліру, що призначена для двох музикантів. Історія колісної ліри належить до однієї з найцікавіших, які тільки можна собі уявити. Соціальний статус інструменту змінювався протягом століть. На початку, між XI–XII століттям, ліра була пов’язана з церквою, потім із кінця XII століття, асоціювалася з придворним життям, починаючи з XIV століття — з нижчими соціальними класами, щоб у XV столітті поєднатися вже в суспільній свідомості зі сліпими жебраками. На початку XVII століття сліпих лірників стали 
вважати жертвами трагічної долі, проте інструмент і далі зберігав свою низьку репутацію. Лише XVIII століття повернуло захоплення колісною лірою, яка із сільської хати знову перейшла у двори аристократів та знайшла особливе місце в королівському дворі у Версалі. Потім ліра знову повернулася на вулиці міст і сіл. У Польщі можна зустріти дюжину скрипалів, що виробляють колісні ліри. Вони мають дипломи про закінчення відповідних курсів, досвід у різьбленні або музиці. Однак найбільша кількість заслуг у відновленні цього інструменту, не тільки в Підкарпатському воєводства, але й у всій країні, належить Станіславові Вижиковському, прозваному батьком колісної ліри в Польщі.
Станіслав Вижиковський і його колісна ліра
Станіслав Вижиковський народився 1927 року в Хачеві. Він ріс у Хачеві як десятий з одинадцяти братів і сестер. Як він сам згадує, тяжке та бідне дитинство сформувало його характер. Він ще не вмів ані писати, ані читати, а вже потаємно вчився грати на батьківській скрипці. Вдома було багато музики, збиралися музиканти, а маленький Станіслав підглядав, як вони грають, як настроюють інструменти. З дитинства він багато грав на різних музичних інструментах, у гуртах, у симфонічному оркестрі: на скрипці, трубі, тарілках, мандоліні, гітарі, саксофоні, кларнеті. Незабутніми стали для нього концерти 1947 року для Варшави, яку розчищали від завалів, а також зарубіжні концерти з місцевим гуртом. Перші ліри він почав майструвати в 60-х роках XX століття, повертаючи цей інструмент до музичної практики в Польщі. Пан Станіслав дає старим народним інструментам нове життя. Він не тільки їх відтворює, що нерідко вимагає застосування багатьох інноваційних конструктивних рішень, оскільки не збереглося точних їхніх креслень, але й удосконалює рішення. Як зовнішній вигляд, так і звучання інструменту носить сліди винахідливості його творця.
За свої досягнення Станіслав Вижиковський був удостоєний численних нагород і почесних грамот. Він радий, що передав свої навички зацікавленим учням. Велику увагу йому приділяють у численних музейних публікаціях. А в саноцькому скансені в будинку візничого, у західному рядку фасадів галицького містечка можна увійти до Скрипкової майстерні Станіслава Вижиковського, де поряд із готовими інструментами, зокрема, ліри й народних скрипок, можна також побачити безліч знарядь, фрагменти лір, смички, форми і трафарети, а також дерево для виготовлення інструментів.
У ній він був вшанований скульптурою Лірника з Хачева. Пан Станіслав є безцінною скарбницею знань в області виготовлення струнних інструментів. Він надзвичайно барвисто розповідає історії зі свого музичного життя. Згадує, що в ранній молодості він відрізнявся допитливістю та винахідливістю. Музичні таланти та навички креслення він використовував із раннього віку, щоби заробляти невеликі гроші, звільняючи батьків від витрат — він сам сплатив за навчання в музичній школі в Коросні. Він є освіченим музикантом, а також теслею, хоча ці навички він не набув у школі, а під час практики в батька. Першу ліру він сконструював у вільний час після роботи на Коросненських скляних заводах.
Він переглядав старі інструменти, енциклопедії, натхненням був навіть фільм із мандрівного кінотеатру зі сценою хороводу музикантів. Ця ліра пізніше потрапила до актора Войчеха Сємьона.
Невеличкий зразок великої майстерності пана Станіслава.
Тримаючи в руці вкрай дивну, власноруч зроблену скрипку у формі палиці, сміється, що два пальці він віддав інструментам у майстерні, але, незважаючи на їхню втрату та вже поважний вік, він, як і раніше, грає, настроює, реконструює та майструє інструменти. Усе життя він присвятив колісній лірі, відтоді як почув про неї в рідному домі, у словах колядки (Прибігли до Віфлеєму пастухи, Що жваво грали Дитяткові на лірі…), пізніше побачив знищений інструмент сусідів і, нарешті, у фільмах, гравюрах, у старих книгах. І сконструював свою власну ліру. І конструює їх протягом усього життя з почуттям, турботою та новаторством. Він є майстром-конструктором, а водночас коректором-інноватором. Достатньо гравюри, листівки, а пан Станіслав уже задумується як повернути древній інструмент до життя.
Він виготовляв інструменти на замовлення, у нього стажувалися учні, для тих, хто цікавиться конструюванням народних інструментів, він проводив майстер-класи. Його ліри потрапили для колекціонерів по всьому світу, а також у музеї, грали у фільмах. Йому також не бракує фантазії та легкості духа — у свої вісімдесят три роки він захотів побачити свій Гачів із висоти пташиного польоту і тричі літав на параплані. Співаючи та граючи на лірі, він скидав спеціально підготовлене біло-червоне пір’я. Це було чудово, — згадує він — хоча на третій раз занадто велика сила вітру змусила його зробити аварійну посадку. Я хотів би ще політати, але донька не погоджується.
