Гачів — це велике село, розташоване на р. Віслок, на території Березівського повіту, у 57 км від Жешува. Воно простяглося на 7 км уздовж річки Віслок та займає площу приблизно 25 км2. Це одне з найбільш економічно та культурно розвинених сіл на Підкарпатті. Його мешканці з великим ентузіазмом культивують місцевий фольклор і традиції.
Тут активно працює Товариство друзів Гачева та фольклорний ансамбль. У Залі традицій Ґмінного центру культури та відпочинку виставлена колекція предметів місцевих художніх ремесел. Тут можна помилуватися багатством регіону: біла гачівськая вишивка, кольорова вишивка, музичні інструменти, вироби з дерева, серветки, в’язані гачком та спицями, картини, вишиті хрестиком. Важливе місце в цій експозиції займає багата колекція інструментів місцевого лірника Станіслава Вижиковського, у якій почесне місце займає прославлена ним колісна ліра.
Початки села своїм корінням сягають 1352 року, коли король Казимир Великий надав йому маґдебурзьке право, а село заснували німецькі поселенці. Локаційний привілей підтвердив 1388 року король Владислав Ягайло, завдяки чому протягом століть Гачів залишався королівським селом. Цього ж року — 7 лютого — було засновано римо-католицьку парафію. Після поділів Речі Посполитої Гачів вважався найбагатшим селом на всій Галичині.
У центрі села стоять сьогодні поруч два костели: новий, кам’яний, побудований у 40 роки XX століття, і трохи нижче — другий, дерев’яний, що походить із кінця XIV століття. Крім того, на протилежному боці річки Віслок ми побачимо залишки прекрасного колись садибного ансамблю кінця XVIII–XIX століття.
Гачів у XIV та XV століттях був великим поселенням, отже виникла необхідність будівництва храму значних розмірів. Через свої розміри — 40 метрів завдовжки та 12 метрів завширшки — він є найбільшим зрубним дерев’яним готичним костелом у Польщі, а може й у всій Європі. Об’єкт було створено з 200-річних модринових і ялицевих балок, яким сьогодні виповнилося вже 800 років. Під час його зведення теслі використовували не цвяхи, а дерев’яні стрижні.
Донедавна він також вважався найстарішим у Польщі. Цей титул він втратив після поглиблених дендрохронологічних досліджень, передавши його костелу в Тарнові Палуцькому під Познанню, датованому XIV століттям. Костел у Гачеві протягом століть перебудовувався, розширювався та ремонтувався. Він також виконував оборонну роль, особливо завдяки таким оборонним елементам, як окремо зведена башта з XVII століття із шатровим верхом, кругові віконні прорізи в нефі або земляний оборонний вал, який раніше його оточував. Площа схилу похилого даху, що його накриває, який має понад десять метрів заввишки, дорівнює майже 2300 м2. Весь храм оточений опасаннями — низькою галерею, вкритою односхилим дахом, що спирається на стовпи.
Відкриття 1955 року настінних поліхромій та прихованих на горищі готичних стельових дощок (залишилося 11 дощок із фрагментами середньовічних розписів. 2000 року їх було розміщено на стелі, де вони доповнили сучасну поліхромію) було найціннішою знахідкою, пов’язаною з храмом. Збереглися монументальні сцени, які представляють, зокрема, падіння Ісуса під тягарем хреста, коронування Божої Матері в небі та страту королем Болеславом Сміливим єпископа Станіслава. Відкритий цінний та унікальний ансамбль 1494 року є найбільшою колекцію середньовічних фігурних поліхромій у Польщі. Доповненням до нього є так звані апостольські хрести, тобто хрести, що їх малювали у визначених місцях після освячення храму, що походять із першої половини XV століття.
З оригінальних елементів інтер’єру збереглися готичні дерев’яні портали (один із витонченою дверною фурнітурою), найцінніша готична скульптура «П’єта», що походить приблизно з 1400 р. (поліхромована темперною технікою статуетка, виготовлена з липового дерева, нині зберігається в новому костелі) і пізньоготична скульптура Божої Матері з Немовлям приблизно з 1540–1550 років.
У великому внутрішньому просторі храму можна побачити кам’яну хрестильну купіль XVI століття, бічні ретабло, лавки, сповідальні з XVII–XVIII століть, а також 12-голосний орган-позитив із першої половини XVII століття, який недавно повернувся на хор після завершення проведених над ним реставраційних робіт.
2003 року весь цей ансамбль було внесено, як один із двох у Підкарпатському воєводстві, до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Обґрунтування: найстарший, найбільший та який зберігся краще за всіх зрубний дерев’яний готичний костел у Європі, з практично незміненою конструкцією, з багатим мальовничим і скульптурним декором; чіткі шари архітектурних і декоративних форм з XV до XIX століття. Він також є одним із найважливіших об’єктів на Шляху дерев`яної архітектури в Підкарпатському воєводстві (Траса І — Кросненсько-Березівська), а 2006 року Національний Банк Польщі викарбував монети з його зображенням номіналом 2 і 20 злотих.
Про історію костелу, його таємниці та дивовижні події розповів нам ксьондз Казимир Качор, який є родом із недалекої Корчини. Він протягом сорока років є пов’язаний із костелом, 35 років у ролі настоятеля, а останні 5 років як пенсіонер. Автор книжок про історію гачівського костелу, проводить екскурсії храмом та Святою Землею. Костел відкритий протягом усього року, як для вірників, так і для туристів. І, як стверджує ксьондз Качор: він не вимагає нічого, крім скромного нагляду, оскільки завдяки заступництву Пресвятої Богородиці та Архангела Михайла його оминають злодії. Взимку він сердечно запрошує на відправу до кам’яного храму, а з квітня до жовтня — до дерев’яного. Час від часу в костелі проводяться культурно-мистецькі заходи, можна також узяти шлюб. За екскурсію завжди можна запитати в плебанії. Можна побачити документ, що підтверджує внесення пам’ятки до списку ЮНЕСКО, копія якого розміщена на стіні нефа в костелі, а оригінал зберігається в ризниці. Ксьондз Качор жартома каже групі відвідувачів, що «гріхом невідвідування» під час перебування в Підкарпатському воєводстві є невідвідування цієї унікальної пам’ятки.
