Традиційна духовна культура бойків багата і різноманітна. У повній мірі це стосується й царини календарних звичаїв та обрядів. Свого часу окремі терени Бойківщини у цьому аспекті докладно розглядали Михайло Зубрицький, Франтішек Ржеґорж, Зофія Стретельська-Ґринберґ, Філарет Колесса, Іван Франко. Дослідження продовжуються й у наш час.
Серед свят початку зими в обрядовому контексті виділяється Введення, або ж перша Коляда. На Введення дотримувалися звичаю першого полазника. Ще був полазник на Різдво і на старий Новий рік. Від полазника, тобто від того, хто першим увійшов до хати, нібито залежав добробут упродовж цілого року. Це могла бути як людина (найкраще, коли першим зайде хлопчик), так і тварина: заводили ягня, собаку, півня чи ін. На Андрія хлопці робили «збитки» на тих обійстях, де є дівчата на виданні; ті, у свою чергу, ворожили на судженого. Привертає увагу андріївський звичай «сіяти коноплі», який в окремих місцевостях Бойківщини супроводжувався паленням вогнищ та спеціальними співанками.
Staging of a Boyko-style wedding performed by the regional band “Volja”
Серед різдвяно-водохресних звичаїв та обрядів виділяються ті, що пов’язані з кутею, обрядовим хлібом (паланицею, василіником тощо), покутнім снопом-дідухом та ін. На Святвечори господарі ворожили на врожай, оберігали обійстя від «нечистої сили». Основними мотивами різдвяно-водохресної обрядовості є поминальний, землеробський і скотарський. Господарі сподівалися сприяння від душ своїх померлих, намагалися забезпечити добрий урожай збіжжя, конопель, садовини; випас і приплід худоби, несучість курей, роїння бджіл, навіть вдалий збір грибів тощо. Колоритним, зокрема, є передноворічний звичай закосичування печі, що побутує на Східній Бойківщині. Своєрідністю відзначається і бойківська коляда.
Початок весни бойки, як і повсюдно в Україні, числять від Стрітення, коли, як вірять, «стрічається зима з літом». Стрітенська свічка мала важливе значення у метеорологічній магії, і загалом забезпечення сприятливої погоди було важливою темою обрядовості весняного періоду.
Серед ранньовесняних свят особливе місце займає Благовіщення, до якого, згідно з уявленнями, не можна було чіпати землі, бо та ще «спить». Водночас найбільше звичаїв та обрядів початку весни стосується Великодня. Особливістю Бойківщини було випікання однієї великої паски, яку господар для освячення ніс у вереті окремо, тоді як господиня несла кошика з рештою продуктів. Локальний характер має звичай пускати шкаралупки від освячених яєць на воду для рахманів, чий Великдень припадає на Переполовіння. Своєрідним є також західнобойківський великодній звичай Вородая, основним персонажем якого був «дід» із пугою. Загалом же перелік бойківських великодніх забав, як і веснянок-гаївок, налічує десятки позицій.
Свято Юрія має на Бойківщині в основному скотарський характер. У цей день, а також на Купайла, особливо пильнували корів від відьом. На Зелені свята, як і повсюдно в Україні, бойки маїли хати, обійстя, грядки й поле. Асортимент зелені та її призначення відрізняються залежно від місцевості.
У багатьох бойківських селах ще донедавна на Зелені Свята чи на Петра робили «запусти». Це було свято пастухів, основними ритуальними атрибутами якого була віха і по-особливому вирізаний на пасовищі стіл. Корів на Зелені свята гнали з паші, пишно замаєних зеленню.
Спорадично хати замаювали й на Івана Купайла. Подекуди побутувала традиція палити увечері на Купайла собітку, стрибати через вогонь. Уночі цікава до пригод молодь і ворожилі ходили шукати цвіту папороті.
Після Петра звичаї та обряди здебільшого пов’язані зі жнивами та роботою в полі. Виділяються уявлення про громові свята: Іллі, Паликопи, Михайлового Чуда та ін.
Загалом можна констатувати, що попри спричинені плином часу закономірні втрати у царині духовної культури, традиційні звичаї та обряди Бойківщини донині ще порівняно добре зберігаються у пам’яті респондентів, що спонукає до подальших етнографічних пошуків.
