До околиць Чорногори ви- рушила ще одна етнографічна дослідницька експедиція, організована в межах проєкту «Світ Карпатських Розет — заходи зі збереження унікальності культури Карпат». Другий в українських Карпатах (і третій у межах проєкту) візит у пошуках матеріалів для Карпатського інституту в Бистрому відбувся з 27 до 31 липня цього року.
Перший пізнавальний візит учасники II експедиції в українські Карпати зробили в будинок культури в селі Глібівка поруч із Богородчанами. Народна творчиня, а водночас керівничка установи, — Галина Цапко — набли- зила гостям техніку виконання та особливості, які використовуються в так званому петриківському розписі. З нагоди візиту зацікавлені особи могли навчитися малювати без використання кисті й розрізняти, зокрема, колористику та художні сюжети, характерні для бойків і
гуцулів. Крім практичних майстре-класів, під час яких гості створювали свої розписи (наприклад, на декоративних кухонних дошках), можна було також послухати про характерний метод написання ікон і переглянути багату експозицію, що складається як із творів сакрального характеру, так і народного прикладного мистецтва.
Ще однією народною творчинею, яку відвідали дослідники, була Ганна Круліковська, яка в повсякденному житті виконує керівні функції в державному закладі культури (театр). Її місце проживання в Дорі (частина Яремчого) — це водночас майстерня, у якій створюється, зокрема, неповторна вишивка, натхненна та занурена
в гуцульську традицію. Пані Ганна провела для гостей практичну демонстрацію рукоділля, характерного для жителів цієї частини Карпат, вона показала, зокрема, як створюються традиційні ляльки, макати, гобелени, а також святковий одяг разом із головними уборами. Крім того, примітним фактом у діяльності пані Ганни є те, що вона виробляє мініатюрні елементи гардеробу, у які одягає подаровані їй ляльки. Отже, творчість пані Круліковської має дидактичну та консервативну цінність.
На майстернях у Галини Капко у Глібувці
Шлях на Говерлу, через Яремче та Ворохту
Ще одним елементом, який можна вважати за повноцінну місію, була пішохідна експедиція на Говерлу (2061 м над рівнем моря). Ця найвища вершина України, яка колись вважалася святою горою гуцулів, сьогодні займає виняткове місце в жит ті багатьох українців. Натхнення народна творчість гуцулів, їхня особистість та вміння долати багато негараздів черпали з духу місця, у якому їм довелося жити. Дуже численні походи жителів на Говерлу, а також навколишні вершини (нерідко пов’язані з їх автентичним спогляданням), дозволяють зрозуміти приписувану цим вершинам важливу роль. Через пізнання цих виняткових місць легше зрозуміти прагнення мешканців Карпат зберегти та поширити знання про місцеву культурну спадщину.
Також чималий когнітивний заряд отримали учасники експедиції під час оглядових візитів у Яремчому та Ворохті. Ці два поселення, що розташовані на березі річки Прут, славляться своїм унікальним характером, який вдало поєднує локальну ідентичність із функцією рекреаційного вікна в Україну (і навіть у світ). Мальовничі дерев’яні об’єкти Яремчого, а також усе більш сучасніша інфраструктура нагадують про курортну роль, яку відіграє це місто. Крокуючи його тротуарами, у кожну мить відчуваєш зв’язок із традицією, і доказом цього є хоча б товари, які виставлені на продаж місцевими торгов- цями. Розмаїті сири, народні лікарські засоби, «дари лісу», або, наприклад, різні види вироблених шкір та шкіряних виробів, виготовлених місцевими майстрами у відповідності з багатовіковими правилами, свідчать про те, що Гуцули завжди залишаються «за пан-брат» із традицією.
Схожа картина, хоча й не зовсім така, як у Яремчому, — у Ворохті. Це селище міського типу є відомим центром зимових видів спорту, яке до 1939 року називали «другим Закопаним». У Ворохті 1922 року, тобто на три роки раніше, ніж у Закопаному, було створено перший професійний лещатарський трамплін. Тут проходили чемпіонати зі стрибків на лещатах із трампліну, а з 1928 року Ворохта має офіційний статус курорту. У центрі селища та на схилах навко- лишніх гір побудовано безліч приватних вілл і пансіонатів, яких ко- лись було кілька сотень. Ці об’єкти часто носили імена, пов’язані з місцевими або романтичними героями, але також і іншими місцями, що асоціюються з Карпатами. Це були, зокрема: «Добош», «Рай», «Гражина» або «Морське Око». До війни, а потім за СРСР, до Ворохти приїжджали люди «з перших сторінок газет».
Ще одним цікавим елементом експедиції була участь у інсценованому весіллі в бойківському стилі (у виконанні регіональної капели), що мало безліч рис, властивих справжній церемонії. Головною цінністю заходу було те, що його можна було знімати та фотографувати без жодних обмежень, а учасники експедиції з великим ентузіазмом намагалися зрозуміти та пізнати обрядові елементи, з яких складалася весільна церемонія.
Постановка бойківського весілля за активної участі учасників експедиції
Верховина – від музики до приготування сирів
Чимало знань і вражень вдалося також зібрати в селі Верховина (колишнє Жаб’є). У цьому містечку учасники експедиції відвідали «Музей музичних інструментів Романа Кумлика», де спостерігали також демонстрацію ігри на гуцульських інструментах. Піклувальником установи є нині пані Наталія — донька померлого 2014 року музиканта та любителя етнографії Романа Кумлика. Хоча за освітою вона є лікарем-педіатром, вона віддано виконує роль хоронительки та виконавчині регіональних музичних творів. Вона намагалася всебічно ввести гостей у «зачарований» світ гуцульських звичаїв і звуків. Наступним складником експедиції, яка включала відвідування Верховини, була участь у показі традиційного виробництва сиру та прядіння вовни у виконанні місцевої господині — пані Галини. Ґаздиня також запросила присутніх до свого дому, який є ніби живим музеєм, щоби провести лекцію та продемонструвати способи застосування різноманітного (зокрема такого, яке вже широко не використовуються) обладнання.
Святе місце, оточене природою
В останній день учасники експедиції вирушили місцевим транспортом до Маняви, яка здобула популярність із двох основних причин: високого рангу монастиря, а також каскадних водоспадів, які захоплюють своєю красою. Монастир, що має назву Манявський скит, було створено як відповідник Святої Гори Атон на землях Русі.
На жаль, історичні події призвели до того, що цей православний монастирський комплекс перетворився на руїну. Після приблизно 200 років було проведено відновлювальні роботи комплексу й сьогодні він знову виконує сакральні функції, а роботи над відновленням його колишнього сяйва невпинно тривають. Об’єкт відвідують не тільки паломники, що належать до православної конфесії, але також католики східного та латинського обрядів. Манявський водоспад (на річці Манявці), зі свого боку, є віковічним елементом, який постійно з’являється в місцевій культурі разом із сусіднім Урочищем Люблинець. Згадки про чисту, гучну та життєдайну воду є відмінною рекомендацією, щоби проводити там вільний час — також активно.
Один із каскадних водоспадів на течії Манявки
Автор тексту: Каспер Босек
Автори фотографій: Каспер Босек, Малгожата Поцяск
