Гуцули не вважалися спокійним народом. Назва, яку застосовували для всієї етнічної групи гуцулів, поширилася в XIX столітті, і якщо виводити її від старослов’янського «кохул», означала мандрівників і волоцюг, а якщо спиратися на волоську етимологію слова «готул», то воно вже ясно вказує на опришків, розбійників та злодіїв.
Не дивно, що найпопулярнішим героєм місцевих легенд і пісень став Олекса Довбуш. Про постать розбійника з XVIII століття, чия банда розбійничала між 1735 та 1745 роками на Покутті, було створено десятки історій, що їх переказують із покоління до покоління. Вона назавжди вписалася як до історії місцевих сіл, так і до місцевої природи. Тут є безліч пам’ятників, які увічнюють ім’я Довбуша, як-от Скелі Довбуша або великий камінь, що його який Довбуш кинув у диявола під час однієї з численних сутичок зі злими силами. Адже Довбуш, попри свою розбійницьку діяльність, мав шляхетне серце. Він грабував багатих, і хоча в реальності він не конче віддавав бідним — а, імовірніше, своїм — гуцули його полюбили. У такий спосіб він став не тільки легендою, але й місцевим героєм, якому, як і античний героям, не судилося жити спокійним, розміреним життям. На його життя і здоров’я посягали місцеві демони, а захищали його самі ангели. Один із них пообіцяв йому, що він стане невразливим до куль. Однак, свобода та життя за своїми власними законами мають високу ціну. Зрештою, Довбуш був убитий, зраджений своєю коханкою та застрілений її ревнивий чоловіком із рушниці, зарядженої срібною кулею, з нанесеними на її поверхню 9 зернами пшениці, освяченими попом, який прочитав над ними 12 Євангелій.
У сучасному Космачі на території свого господарства пан Михайло Дідишин має невелику дерев’яну хатинку
Ця історія має продовження і триває… У сучасному Космачі на території свого господарства пан Михайло Дідишин має невелику дерев’яну хатинку. Він викупив її після смерті 106-річної власниці. Стара на смертному ложі жалілася, що на неї впали нещастя, бо саме її рід був винний у смерті Довбуша. Доля за це її покарала, і хоча в тій самій хатині, у якій був застрілений розбійник, вона народила трьох доньок, жодна з них не мала дітей. Отже, після її смерті пан Михайло зайнявся створенням у її хаті невеликого музею.
Стіни хатки-музею обвішані пам’ятками з минулого. Хтозна, може, деякі з них дійсно належали знаменитому розбійнику? Або хоча б пам’ятають його часи? За важкими дерев’яними дверима з’являється царство пана Михайла. Адже, хоча з дитинства його приваблювала постать легендарного Довбуша, він сам також є винятковою постаттю. Митцем. Колекція невеликого музею містить не тільки пам’ятки з давніх часів розбоїв: ріг, яким Довбуш нібито скликав своїх товаришів, сокири, старі пояси, елементи костюмів, а також скульптурний ансамбль, створений паном Михайлом. У хатині панує темрява, у неї не поміститься більш ніж три особи. Зір, коли вже звикне до темряві, крок за кроком вихоплює з темряви форми всіх зібраних пам’яток. Сама природа це створила, тисячі років тому. Я лише знайшов це в лісі та видобув — розповідає він про зроблену ним скульптуру зі старого кореня. Дійсно, більшість робіт пана Михайла мали свій початок у формах, наданих гілкам, корінням або камінню самою природою. Баба Яга, дух гір, постаті, пов’язані з Довбушем. Є також фантастичне «Дерево мудрості». Біля дверей стоїть стара скульптура св. Миколая. Якщо її торкнутися, вона виконує бажання. Можливо…
Коли виходиш із царства пана Михайла, не можна не замислитися, що саме було його бажанням, які прагнення керували його життям. У деякому роді, як і його герой із легенд і казок — Довбуш — пан Михайло теж не жив, як він сам про це каже, «стандартно». Він вивчав фотографію, займався скульптурою, а в голові постійно тримав свого героя — Довбуша. Через його життя в минулому не було легке. Влада не ставилася прихильно до його діяльності, адже, попри те, що Довбуш зі своїми розбійницькими діями проти багатіїв міг якимось чином вписатися в провідну тоді ідеологію, він усе ж занадто нагадував Гуцулам про їхні традиції, культуру та самобутність. Сьогодні вже йому живеться набагато легше.
