У широко поширеній сьогодні системі екстенсивного випасу, коли тварини досить вільно переміщаються по великій території, пасовиська найчастіше охоплюють оселища свіжих луків. Через короткий період перебування тварин на одній території лучний дерен поїдається досить слабо і вибірково, а його витоптування має дуже обмежений характер. У таких умовах лучна рослинність чудово регенерується і її можна використовувати поперемінно. Отож, ми маємо перший період вегетації, у якому відбувається інтенсивне зростання трав (аж до їхнього скошування), і подальший час використання пасовищ, пов’язаного з використанням новопосталого та цінного з кормової точки зору свіжого дерну. До війни велика кількість ферм не дозволяла такої розкоші — вівці довгий час перебували на одній території та виїдали дерен до землі, а водночас спричиняли зміни в будові та складі ґрунту. Причиною цих змін була ерозія горішніх шарів на гірських схилах або значна евтрофізація в долинах та на галявинах зі слабким ухилом.
У нинішній час інтенсивний випас худоби трапляється досить рідко, проте сліди по ньому видно й донині. Стійке клеймо було викарбувано на ґрунтах, видовому складі лучних комплексів, модифікації розташування рослинних формацій (наприклад, вторинна поява біотопів альпійського щавлю в «країні долин»), а також у вигляді синантропічних біотопів. Серед останніх переважають угрупування, тісно пов’язані з багаторічним випасом. Найбільшу площу займають злаковники, трохи меншу — вологі ситникові пасовиська та родючі пажитницево-гребінницеві пасовиська, а на грунтах бідніших на трофічні елементи — пасовиська з червоною кострицею. Отже, розгляньмо послідовно ці рослинні ансамблі, які в нашому ландшафті залишилися найбільш виразним слідом колишнього й сьогоднішнього пастухування.
A. Злаковники (союз Nardion)
Багатовидові луки злаковників із союзу Nardion strictae сьогодні є особливо цінним природним оселищем, важливим для збереження фітоценотичного та видового різноманіття. Варто також знати, що це, як правило, дуже чутлива та вкрай нестабільна ланка успіху, необхідною умовою підтримки якої є інтенсивний і постійний випас худоби. Загальне заникання пасовищної форми використовувнння луків спричинило, що біотопи злаковників помітно зменшилися, а в багатьох місцях навіть повністю зникли з ландшафту. Найбільш радикальний занепад цього типу оселищ упродовж останніх 70 років спостерігався на рівні полонин і високогірних галявин, а стосувався він східньокарпатського біловусу стиснутого (Hypochoeridi-Nardetum).
Злаковники, розсіяні по гірських галявинах (Береги)
B. Родючі пажитницево-гребінницеві пасовиська (Lolio-Cynosuretum)
Пасовиська з високою часткою низькорослих трав, таких як пажитниця і гребінниця, що відзначаються високою стійкістю до відкушування та витоптування, мають форму відносно низького та компактного дерну низькорослого характеру. Вони трапляються в районах, де відбувається інтенсивний випас худоби, по всій країні, як основний рослинний ансамбль у порівняно родючих місцях та на помірно вологих (але не промоклих) ґрунтах. У таксономічному відношенні пажитницево-гребінницеве пасовисько належить до класу Molinio-Arrhenatheretea і ряду Arrhenatheretalia — а значить, воно тісно споріднено зі свіжими луками, з якими утворює багату зону перехідних і мозаїчних фітоценозів. На території Бещадського національного парку в нинішній час трапляються тільки в невеликих та розкиданих ареалах, у місцях, пов’язаних із перебуванням коней і овець. Натомість у межах Бещадського національного парку та в Саноцько-Турчанських горах ці біотопи трапляються порівняно часто — особливо там, де ще донедавна проводився інтенсивний випас худоби.
C. Кострицеве-гребінницеві пасовиська (Festuco-Cynosuretum)
Ця формація являє собою заміний фітоценоз у відношенні до вище описаного Lolio-Cynosuretum, який у значній мірі пов’язаний із низинами. Дерен Festuco-Cynosuretum — це типове гірське пасовисько, дуже часто в гірських долинах, яке характеризується, крім наявності гребінниці Cynosurus cristatus, великою часткою костриці червоної Festuca rubra у формі кущів. У фітосоціологічній систематиці обидві формації належать до одних і тих же одиниць — ряду Arrhenatherion (свіжих луків) і союзу Cenosurion (гребінницевих пасовиськ). Характер оселищя і зв’язок зі способом використання також аналогічні.
Кострицеве-гребінницеві пасовиська підтримуються через випас Гайлендської породи
великої рогатої худоби (одна з нових порід у Бещадах), Хміль-на-Сяні
D. Вологі ситникові пасовиська (Epilobio-Juncetum effusi)
Ситникове пасовисько належить до загальних угруповань, які трапляються в межах вологих лучних комплексів, на яких колись паслася худоба, або які до нині використовуються як пасовиська. Цю формацію в основному утворюють угрупування, що утворилися на вологих ґрунтах, де мінеральна основа погано пропускає воду. Тільки горішні шари профілю місять трохи перегною, нижче залягають шари глини (глинястий ґрунт). Через це вода зберігається впродовж більшої частини вегетаційного періоду прямо під поверхнею ґрунту.
E. Пасовищні свіжі луки з ряду Arrhenatheretalia
Типові пасовищні формації утворюють широкі перехідні зони, що відзначаються спорідненістю з різними лучними фітоценозами. Часто це біотопи щучника дернистого (в разі угноєння) або мітлиці звичайної (як результат її зубожіння через інтенсивний випас без підгодівлі добривами). У таких ситуаціях ми спостерігаємо плавний перехід до вологих або свіжих луків. На схилах вище дна долини найпоширенішим компонентом таких пасовиськ є гірська мітлицева галявина (Campanulo serratae-Agrostietum capillaris), підгірська райграсова лука (Arrhenatheretum elatioris) та волога щучникова лука (Stellario-Deschampsietum caespitosae). На рясно угноєних місцях ми спостерігаємо значну домішку бобових і більш цінних економічно трав — тимофіївки Phleum pratense, житньої трави Dactylis glomerata i костриці лучної Festuca pratensis. У той час як на неглибоких та бідних ґрунтах зазвичай доходить до експансії костриці червоної Festuca rubra. На родючих і добре зволожених ґрунтах, зазвичай на самому дні долини, пасовища переходять у викошувані луки.
Випас овець на луках із тимофіївкою (Береги, Бещадський національний парк)
текст і фото: др. Адам Шари
