Гуцульщина — це, у деякому сенсі, міфічна країна. Поза межами цього географічного регіону вона закарбувалася у свідомості як романтична країна гірського народу, для якого «немає життя крім як на полонині», народу, який дорожить своїми традиціями, а також приховує свої секрети. Гуцульщина, як регіон, який залишався значною мірою ізольованим, десь на межі культур, з давніх-давен розбурхував уяву мандрівників та етнографів. Місцеві легенди, звичаї, символи, магічні практики сталі в поєднанні з дикою природою магнітом як для дослідників, так і всякого роду шукачів пригод, мандрівників, що шукають того, що ще не було досліджене.
JСеред іншого, цікавим може бути той факт, що Гуцульщина є також країною, де виникла постать мольфара — напів знахаря, шамана, напів цілителя, травника. Про етимологію цієї назви фахівці ведуть спори, адже невідомо, чи пов’язувати її з Валахією, чи шукати зв’язки серед вітчизняних слов’янських значень. Незалежно від іменування, мольфар є постаттю, яка розширює й переносить «на захід» практики та систему вірувань, що їх частково можна зустріти в шаманів у Сибіру, у бахши в Центральній Азії, у деяких частинах Кавказу та на Балканах, і навіть традиції, що трапляються на угорських землях. У наш час це явище вписується в цілу низку постатей, що їх можна зустріти на сході, яких у країнах колишнього комуністичного блоку називають «екстрасенсами». Частково це нові явища, що спираються на істину з фрагментів стародавніх вірувань, але частково вони вписуються в традицію, яка фактично продовжується з дохристиянських часів. Гуцульський мольфар є постаттю, що поєднує світ природи та культури. Кожен день цей посередник між двома світами, спілкуючись із силами природи, з духами вирішує людські проблеми. Він може допомогти, може нашкодити, бути добрим або злим… Він володіє трансовими методами, входячи в простір іншої реальності. Іноді він користується і простішими засобами, наприклад, травами, музикою, молитвою. Адже ми живемо у світі, де все переплітається: релігія, віра, сили природи, наукові знання, медицина. І лише мольфар може подивитися на це все з іншого боку, звертаючись до того, що ми вважаємо надприродним.
Карикатурні скульптури подружжя гуцулів.
Кажуть, що останній справжній мольфар на Гуцульщині помер 2011 року. Він помер у повній свідомості, що наближається його кінець. Однак, як це буває з такими речами, вони залишаються прихованими, і ніхто ніколи не знає, коли голос прадавньої традиції проявиться знову в тій або іншій формі в місцевій громаді. Хоча б як відлуння минулого. Отже, ви впевнені, що справжніх мольфарів більш не є? Це не відомо, але якщо пройти через вузький підвісний міст над річкою за церквою, а потім стежкою через ліс, можна дійти до хатинки, у якій живе ексцентричний дідусь. Тут його називають «Дядько», він добре відомий жителям сусіднього села. Він знається на травах, люди приходять до нього по ліки проти різних захворювань.
“Дядько” в оригінальному костюмі.
Нам довелося трохи почекати на Дядька, він мабуть шукав нас раніше, блукаючи десь лісом. Коли ми зустрілися, він пішов готуватися. Тим часом ми могли побачити двір: вулики для бджіл та фігурки, що карикатурно зображують гуцульську пару. Пішовши далі по околицях, ми зазирнули до сарая, у якому була схована ціла гуцульська «сімейка», що очікувала подальшої обробки.
Йдучи до традиційного травника, я очікувала побачити сотні скляних флаконів та дивовижних мікстур, траву, що її сушать під кроквами, та сухі суміші для приготування настоїв. Проте, як здається, Дядько спеціалізується на настоянках. Мабуть протягом своєї багаторічної практики він уже допрацював ідеальний рецепт, адже він показав нам лише одну пляшку від «Джека Деніелса». У цей спосіб він підтвердив, що важлива якість, а не кількість. Мікстура в пляшці створюється на основі меду та семи видів трав, що ростуть в околицях. Вона характеризується найкращими оздоровчими властивостями, а також має чудовий смак і викликає гарний настрій. Дядько, одягнений у традиційний костюм, — видно, що вже поношений, який використовується досить часто, а не зберігається лише напоказ, наливає наступну порцію. Водночас сміється та жартує. Вульгарний, просякнутий еротичним забарвленням гумор нагадує про веселу пару вирізаних із дерева гуцулів… А ми на прощання беремо із собою чарівну мікстуру.
Вулики для розведення бджіл.
