Природа Карпат відрізняється високим біологічним розмаїттям, отже цей регіон відіграє дуже важливу роль у захисті різних типів природних оселищ і багатьох видів рослин та тварин. Серед комах, що живуть у Карпатах, дуже цікаву групу складають твердокрилі, серед яких було виявлено приблизно 100 ендемічних видів, тобто таких, що трапляються тільки на цей території.
Здебільшого це пов’язано зі специфічними екологічними вимогами та вузькою толерантністю до чинників навколишнього середовища, а також обмеженою можливістю цих організмів до переміщення. До унікальних для Карпатського регіону видів твердокрилих належать два приклади, що їх описано нижче.
Вусачик-несправжньогаурот чудовий
(Pseudogaurotina excellens) є дуже рідкісним реліктовим видом твердокрилих із сімейства вусачів (Cerambycidae). Він трапляється тільки в Карпатах (ендемік Карпат), у небагатьох, ізольованих ареалах, розташованих на території: Польщі, Словаччини, Румунії та України. У Польщі він відомий у Живецьких Бескидах (особливо в масивах Баб’я Ґура та Пільсько), Сондецьких Бескидах, П’єнінах і Татрах. З огляду на його рідкість він підлягає суворій охороні, а крім того, внесений до додатків II і IV Директиви ЄС про збереження природних оселищ та до «Червоного переліку тварин, що зникають і знаходяться під загрозою зникнення в Польщі» в категорії LC (найменшої турботи).
Вусачик-несправжньогаурот чудовий
Дорослі особини вусачика мають тіло довжиною приблизно 1,5 см. Голова, вусики, груди, ноги й черевце чорні, а надкрили найчастіше мають металевий темно-зелений або темно-синій колір. Вусачик трапляється в гірських ялинових або ялицевих лісах із великою часткою старих чагарників чорної (Lonicera nigra) і татарської жимолості (L. tatarica). Найбільш відомі ареали цього виду розташовані на висоті понад 700 м над рівнем моря.
Живляться личинками личинок карпатського сірого жука на пагоні чорної жимолості.
За дорослими особинами можна спостерігати в період із травня до серпня, а роїння припадає найчастіше на другу половину червня або початок липня. Ці жуки не полохливі, їх можна помітити на листках або пагонах жимолості, а також під час млявих перельотів між кущами. Після парування самиці приступають до відкладання яєць, для цього вони вибирають великі, старі кущі з пагонами діаметром понад 3 см. Личинки харчуються всередині пагонів протягом 2 або 3 роки, а занадто висока їхня кількість може призвести до відмирання окремих пагонів або навіть до загибелі кущів.
До найбільш важливих чинників, що загрожують популяціям вусачика, належить заростання ареалів жимолості деревною рослинністю, що призводить до надмірного затінення в стосунку до вимог цього теплолюбного жука. Негативний вплив має також ізоляція окремих ареалів жимолості. Вусачик належить до слабо летючих видів, тому кращі умови для розвитку він знаходить в ареалах, де відстань між кущами не перевищує 30 метрів.
Турун Фабра
(Carabus fabricii) належить до сімейства турунів (Carabidae). Це дуже рідкісний, реліктовий гірський вид, що заселяє альпійсько-карпатський ареал. В Альпах він трапляється в: Австрії, Швейцарії, Словенії та Італії, а в Карпатах — у: Чехії (історичні дані), Польщі, Румунії, Словаччині та Україні. У Польщі він живе виключно в Татрах та на Бабій Гурі. Досі описані чотири його підвиди, що відрізняються ареалом та морфологічними характеристиками: Carabus fabricii ssp. fabricii (Австрія, Німеччина, Швейцарія, Словенія, Італія, Польща та Словаччина), C. fabricii ssp. koralpicus (Австрія: Koralpe), C. fabricii ssp. malachiticus (Румунія та Україна) і C. fabricii ssp. ucrainicus (Україна: Ґорґани). У Польщі турун Фабра підлягає суворій охороні та був внесений до «Польської Червоній книги тварин» та до «Червоного переліку тварин, що зникають і знаходяться під загрозою зникнення в Польщі» в категорії EN (під загрозою).
Турун Фабра з позиції в масиві Бабія Гура.
Дорослі особини виростають до понад 2 см завдовжки, а їхнє тіло має овальну форму та мідно-коричневий колір із різними відтінками, наприклад, зеленого або фіолетового. Оселищем цього жука є високогірні луки, розташовані понад верхньою межею лісу, в альпійському та субальпійському поясах. Більшість відомих ареалів розташовані на висоті понад 1500 метрів над рівнем моря. Як дорослі особини, так і личинки є хижаками, а їхніми жертвами здебільшого стають дощові хробаки, павуки, личинки двокрилих, гусениці метеликів та жуки. Личинки шукають їжу головне в підстилці, під каміннями та серед уламків скал, а дорослі жуки також на поверхні землі. Жуки втратили здатність літати, але, поряд з іншими видами із сімейства Carabus, дуже добре бігають у пошуках їжі. Найважливіші загрози для цих видів пов’язані насамперед з ізоляцією окремих, часто нечисленних, популяцій. Негативний вплив має також інтенсивний туристичний рух у місцях проживання виду, наслідком чого може бути розчавлювання жуків, що бігають по туристичних шляхах.
